М’яка і жорстка новина

«Жорстка» новина відрізняється у підвищенній оперативності. Основні вимоги до цього типу новин: актуальність, стислість, виразність. Факт, що міститься в «жорсткій» новині, повинен бути важливим, самоочевидним. При цьому дуже важлива нейтральність авторської позиції

«М'яка» новина обирається як форма подачі факту, коли потрібно зацікавити читача, перенести акцент з підсумків на обставини. Обстановка звершення події, якісь деталі з оточення факту стають у такому повідомленні цікавіше результату. Іноді це робиться навмисне, не без етичних похибок, оскільки відволікає від суті події, спотворюючи правду. «М'які» повідомлення захоплюючі, часом забавні. Вони спираються на факт, цікавий за обставинами звершення, або привносять цікаве в новину..

Об’єктивність і достовірність

·         об’єктивність - незаангажованість подачі інформації, відсутність її викривлення чи перекручування, висвітлення різних точок зору на питання;

·         достовірність - подача правдивої інформації з перевірених джерел;

Журналіст насамперед має дотримуватись етичних принципів професійної журналістики , відомі як галузевий «кодекс честі» , котрий є сформульований в медіа- організаціях і профспілках у різних формах. Професійна етика - це юридично не оформлені , але тим не менш відомі і чітко прописані правила , прийняті в ЗМІ і схвалені суспільством.

Йдеться насамперед про правдивості інформації , її точності та об'єктивності.

Істотний фактор - зведення до мінімуму можливого репутаційного збитку для об'єктів публікації . 

М’гка новина

Скільки в світі міст під назвою Олександрія? Один, два, десять? Виявляється, більше сорока. Їх представники візьмуть участь у фестивалі, який пройде у вересні в найвідомішій Олександрії на планеті - єгипетському середземноморському порту, заснованому в 332 році до н.е. Олександром Македонським.

Весь життєвий досвід має своє місце в житті

Малий українець у великій Італії, прожив не малу частину свого життя наповнюючись постійним досвідом.

Це Іван Романів якому зараз 22 роки, він знаходиться в місті Буча Київської області і вчиться на журналіста в Українському  гуманітарному інституті .

Все почалось з 9-ти років коли його матір вирішила переселитись в Італію. Коли вона вже знаходилась там подумала «чому б не забрати мого сина вчитись сюди?!» 

Приїхавши в Італію малий Іван дивився на все те, що його оточувало з великим інтересом; інша земля, інша культура, інша мова, та інше.
Це все як було цікаво так і було дуже важко до пристосування.

Перейшовши відразу в 4 клас, і приєднавшись до інших малих школярів, діти проявляли до нього велику симпатію, і також ставились з великим інтересом, як до чогось нового.

Івану на початку було  тяжко спілкуватися, згідно з тим що італійська зовсім не подібна до української, але завдяки вчителям і легко сприймальної голови дитини йому вдавалося вивчати мову за допомогою малюнків і також за допомогою його матері.

Перша робота

Сприйнявши мову дуже скоро і адаптувавшись до середовища яке його оточувало в Італії, хлопчик з нетерпінням хотів піти кудись працювати, і коли йому виповнилось вже десять, він влаштувався в одному невеликому фотоательє, де він був помічником фотографа і виїжджав з ним на всякі події та різні запрошення. Це була перша його робота з тижневою оплатою, з якою хлопчик відчував себе щасливим і задоволеним.

Від фотоательє до пі церії
Коли Івану настало 13 він продовжував успішно навчатися, і влаштувався на нову роботу, в «піцерію». Початкова його робота була офіціантом, це включало в себе брати закази і приносити страви.

Пропрацювавши майже рік офіціантом начальник піцерії який виконував прямий процес виготовлення піци захотів взяти хлопця до себе як персональним помічником і почав йому пояснювати весь секрет приготування. Після сприйняття процесу Іван став його помічником по виготовленні піци аж до 17 років.

Від 18-ти і дальше…

Вісімнадцять років доганяють Івана, піца хлопцю вже трохи надоїла  і улаштувався він працювати в компанії по виробництву так званого сиру «моцарелла» де він відпрацював майже рік.

Менша школа  закінчилась  приходиться Івану поступати в Інститут, але з вибором професії в хлопця були проблеми. Перша його професія була «shef power» яку він вибрав в результаті свого минулого досвіду, але він провчився там тільки рік. Вирішив поступити в інший інститут, яким виявився інженерний, де також провчився тільки рік і отримав премію за найкращого учня з потоку. Після інженерного Іван все ж таки зробив свій остаточний вибір і вибрав «Агрономічний інститут» який він протягом чотирьох  років успішно завершив з оцінкою 80/100. В період навчального процесу в інституті Іван поміняв, ще дуже багато робіт як журнальний кур’єр, менеджер по торгівлі,  coll center, та інше. І також отримав різні атестати як по виробництву піци, оператор комп’ютера, trinity 3 і 5 рівня та інші. Ці всі атестати і дипломи Іван, ще зберігає по сьогоднішній день у своїй зеленій папочці і продовжує заповнювати її разом зі своїм досвідом, ще по сьогоднішній день зовсім з різнобічною  професію як журналіст сподіваючись, що вона також дасть йому гарні результати і перспективи у своєму житті.

Каже Іван:
-мене завжди питають і будуть питати  чому так? Чому не одна професія? Чому такі різнобічні вибори? Моя відповідь не проста. Все почалось з одного серіалу  який я дуже любив в дитинстві. Він заключався  в одному чоловіку який мав доступ до любої роботи, він працював по виклику або де хотів. Може це і навіть не можливо, ну в мене є така мрія з самого дитинства.         

Моя школа під час “Великої перерви”.

Отже, я веду репортаж зі школи.

Ще секунда і ... Так , це дзвінок . Дзвінок на Великої перерви. Двері численних класів нерівномірно розкриваються , і учні юрбою висипаються в коридори . Тиша в школі миттєво зникає , повітря наповнене шумом і гамором сотні голосів. Вчителі ще намагаються затримати класи , щоб вручити їм домашнє завдання , але не багатьом це вдається. З радісною думкою «потім запишу або у кого-небудь спишу » юні обдарування поспішають скоріше кинути сумки біля кабінету і скоріше втекти в протилежному напрямку зі своїми друзями. «А у якого кабінету ? А хто пам'ятає, який у нас зараз урок? » - Постійні питання чуються зі сходів. «Ах , англійська ! А ти його вивчив? Ні ? Ну й добре, на уроці щось придумаємо ! » - Міркують двоє учнів . А інша компанія метушиться , прилаштувалася біля кабінету , намагаючись що-небудь розглянути з однієї єдиної правильно виконаної зошити відмінниці . Щасливчик , якому пощастило опинитися перед самим зошитом , з умопомрачающою швидкістю списує все звідти . Його рука миготить над рядками , залишаючи там , крім кривих буків помарки і помилки .

В іншій стороні з видом змовників стоїть компанія дівчаток зі старших класів і щось люто обговорює . Самого сенсу обговорення ми зрозуміти не зможемо , навіть якщо постараємося , але зате вигуки « Та тихше ти ... А раптом почують ? » Здатні заінтригувати нашу свідомість. Однак , скільки НЕ вслухайся в розмову цієї компанії , крім сміху і гучного перешіптування на незрозумілу для нас тему , ви нічого не почуєте.

А от з того боку коридору чується чийсь розпачливий крик . Це був заклик про допомогу з боку нещасного чергового, який не зумів затримати прагнучу вниз натовп учнів . З боку це цілком би було схоже на змагання з бігу та паркуру , але ні, виявляється , діти всього лише зібралися перекусити в їдальні.

А що таке , власне кажучи , шкільна їдальня ? Це місце , яке можна позначити саме фразою « місце зустрічі змінити не можна». Учні з усієї школи і вчителі прямують сюди зустрітися , поговорити , обговорити важливі питання і захопити по дорозі упаковку з соком або що-небудь не менше їстівне .

Чергові в їдальні виглядають самовпевнено . Їх завдання - впустити в їдальню якомога більшу кількість учнів при якомога меншій кількості втрат . Вхід контролюється дуже суворо. А коли до чергових у їдальню спрямовуються колеги з інших постів , можете не сумніватися - з їдальні ви не вийдете , тільки якщо не будете настільки ж наполегливі, наскільки щільно компанія  класу затуляє вихід.

Але виходити звідти ніхто особливо і не поспішає , навпаки , в їдальні всі проводять залишок Великої зміни . Основний потік учнів зменшується за хвилину до дзвінка. Самі ж стійкі особистості чекають , коли продзвенить сам дзвінок , лише тоді схоплюються зі своїх місць і підстрибом мчать до кабінету . Однак перед самими дверима завзяття учня забігти в клас дивним чином зникає, і , трохи пом'явшись , що спізнився скромно стукає в клас ...

Велика перерва закінчилась.